"Серце віддаю дітям" - книга творчості та безцінних педагогічних ідей педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського

Сьогодення вимагає від педагогів переосмислення багатьох освітніх питань. Те, що сьогодні ми називаємо інтерактивною методикою, В.О. Сухомлинский впроваджував багато років тому - тоді й слова такого не було. Тому нині є актуальним звернення до гуманістичних основ педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського. Особливо доцільно звернути увагу на його новаторські здобутки - це школа радості, школа під блакитним небом, уроки мислення серед природи, бесіди з людинознавства, що описуються у книзі "Серце віддаю дітям". Як прекрасно, що зв'язок з минулим можна отримати через книги, які залишилися нам у спадок. Мені не пощастило зустрітися віч-на-віч з педагогом-гуманістом. Але його книги, безмежний океан думок! Це найбільший подарунок для мого серця. Вдумайтеся у фразу "Серце віддаю дітям" - нею сказано все. Таким має бути вчитель. І таким був Василь Сухомлинский - вчитель із маленької сільської школи на Кіровоградщині.

У праці "Серце віддаю дітям" педагог оригінально розглядав проблеми організації навчально-виховного процесу з учнями молодшого шкільного віку. За рік до систематичного навчання у Павлиській середній школі взяли на облік 6-річних дітей. Це було потрібно, щоб пізнати кожну дитину, глибоко вивчити індивідуальні особливості її сприймання, мислення і розумової праці.

В.О. Сухомлинський вважав: перш ніж давати знання, треба навчити дітей думати, сприймати, спостерігати. За цей же час треба добре вивчити індивідуальні особливості здоров'я майбутнього першокласника. Ці завдання педагог успішно вирішував у "школі радості" - об'єднанні дошкільнят. Заняття під блакитним небом, де здійснювалися мандрівки в природу, - джерело мислення й мови, розвиток думок, почуттів, бажань, поглядів засобами казки, оповідань, подорожі до першоджерел живого слова, у світ праці, створення куточку мрії, турбота про живе і прекрасне, - ці та інші знахідки талановитого педагога збагатили арсенал виховних засобів багатьох вчителів і вихователів дошкільних закладів.

У початковій школі педагог домагався того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке б сприяло розвитку дитини, збагачувало її розум. Він категорично засудив навчання, що зводиться до тренування пам'яті, зубріння, механічного заучування та одноманітності.

Навчання в "зелених класах", складання книжок-картинок про природу, подорожі на природу, проведення уроків мислення, використання і розв'язування задач із "живого задачника", кімната казки, острів чудес, куточок краси, використання в духовному житті пісні, книжки, проведення свят Матері, троянд, польових квітів, праця в Саду Матері, написання дітьми оповідань, казок - все це знахідки педагога, які сприяють розумовому розвиткові дітей, засвоєнню духовних цінностей свого народу.

В.О. Сухомлинський спочатку вчить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, її праці, її вчинків і життя. Ні в чому вчителю не приходиться бути таким терплячим, як у вихованні почуття краси. Виховання почуттів - найважче в роботі педагога. Привести дітей в ліс, сказати їм: "Подивіться, як красиво!". Діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означає, що їх вразила ця краса.

В.О. Сухомлинский розповідає, що іноді доводиться чекати роками, доки раптом, у якийсь день, у якусь мить, при якихось обставинах і настроях серце дитини розмерзнеться, переповниться щастям. Треба чекати, вірити в дитину і тоді вона полюбить прекрасне.

Педагог широко використовував казки, оповіді, приказки і прислів'я, пісні, народні традиції і обряди у повсякденній вчительській роботі, у своїх творах показував їх доцільність у духовному зростанні учнівської молоді. Так, у праці иСерце віддаю дітям" він надає казці таку роль: "Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка - благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки - в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона - творіння народу". Така ж висока оцінка у вихованні дітей дається народній пісні та традиціям.

В.О. Сухомлинский, працюючи з дітьми, переконався, що "Творчість не приходить до дітей з якогось натхнення. Творчості треба вчити". Головна характеристика творчості - створення нового. Бути творчою людиною означає в усе навколо вносити своє, індивідуальне, унікальне, оригінальне й неповторне. Для цього потрібно вміти виходити за узвичаєні рамки, не боятися мислити, уявляти, фантазувати. В.О. Сухомлинский вмів це робити і через свої праці навчає нас. "На любові до дітей тримається світ". В усі епохи кращі педагоги саме цю думку вважали головною в справі виховання. Василь Олександрович Сухомлинский був з їхнього числа. "Що саме головне було в моєму житті? Без роздумів відповідаю: любов до дітей" - так писав він у головній книзі свого життя "Серце віддаю дітям". І назва її зовсім не красивий літературний зворот, а чиста правда.

"Любов до дитини в нашій спеціальності - це плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини - все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору" - зазначав В.О. Сухомлинский.